Роль Церкви в наданні духовної допомоги невиліковно хворим! Хосписна допомога – необхідність суспільства. Розуміння цілі людського життя. Таїнства Церкви – головна допомога хворому, які дають надію. Хосписна допомога являє собою турботу про невиліковного хворого як цілісну особистість, надає допомогу в вирішенні всіх проблем, пов’язаних з фізичною, душевною, соціальною та духовною сферами життя хворого. Зобов’язання Держави – надати паліативне лікування, як всебічну кваліфіковану медичну допомогу невиліковному хворому і членам його родини . Основна мета паліативного лікування – підтримка максимально можливого рівня якості життя пацієнта і членів його родини. Держава – це форма організації життя народу, тому то всі ми повинні перейматись тим , що відбувається в нашій Державі і які умови життя в ній, повинні вимагати від влади впровадження кращих медичних досягнень і самим їх впроваджувати через волонтерський та громадський рух. В кінці кінців Держава повинна забезпечити доступну то безоплатну медичну допомогу і ця медична допомога повинна включати в себе і паліативну, хоспісну допомогу для невиліковно хворих. Ми не повинні змирятись з тим, що наші хворі не забезпечені в достатній мірі медичною допомогою та медикаментами і багато людей помирає із-за того, що вони не мають коштів на лікування. Особливо це торкається онкохворих, лікування яких є дороговартісним та комплексним. І якщо в хворого 4 стадія, то частіше всього, в медичній допомозі відмовляють, не бачачи можливості ефективного лікування. А з другої сторони, оскільки, перебування в лікарні потребує великих коштів, то сам хворий чи рідні, усвідомлюючи невиліковність, не маючи коштів на стаціонарне лікування та маючи борги від попереднього лікування, остаються самі в своїй біді, потерпаючи від страшних страждань як фізичних, так і душевних. Тому, якщо теперішня конференція стане тим голосом, який почує наша місцева влада про необхідність створення ефективної хосписної та паліативної медичної допомоги в Вінницькій області і який почують громадські, релігійні та благодійні організації по створенню волонтерського руху для допомоги невиліковно хворим, то це буде великим благом для всіх нас! Невиліковна хвороба ставить перед хворим питання цінності людського життя, цілі особистого життя, а також питання життя після смерті, тобто життя вічного. Тому то, біля ліжка хворого повинен бути, в тому числі, і священик, так як ці питання – це питання віри. Хворий, який усвідомив, що життя закінчується і надії на одужання не має, впадає, частіше всього, у відчай, нарікання,емоційний параліч. В такому стані тільки віра може привідкрити цінність людського життя даже в самому важкому стані. Як говорив святитель Лука (Войно-Ясенецький) в своїй автобіографії: «Я полюбив страждання, так глибоко очищаюче душу», тим самим привідкриваючи свій особистий досвід, як в важких обставинах в’язниць та заслань, віднаходити позитивну глибину духовного життя, як в Богові черпати сили перемагати обставини і як в самих важких обставинах находити радість духовного життя.. Завдяки вірі, людина усвідомлює, що особистість не щезає, а «за гробом» існує життя і земне страждання може мати позитивний зміст. Хвороба може слугувати очищенню душі від духовної недосконалості, спокутувати від звершених гріхів, давати надію на майбутнє воздаяння за терпеливе несення свого життєвого хреста, в т.ч. хреста хвороби. За тисячі років християнства віра глибоко увійшла в душу нашого народу. Коли в людини все добре, вона часто віддається земній «суєті» і буває, що християнські цінності глибоко хороняться в душі. Однак, в період важкої хвороби наоборот, земні втіхи відійшли, як скороминущі, а глибинний християнський пласт стає тим фундаментом, на який важкохвора людина починає опиратись психологічно та духовно. І завдання священика якраз і полягає в тому, щоб допомогти людині правильно усвідомити істини віри, допомогти установити особисті стосунки з Богом та відкрити внутрішнє джерело духовних сил. Таке відношення священика до хворого, яке базується на повазі до особистості та сповнене милосердя, протилежне відношенню шарлатанів чи спекулянтів від медицини, які стараються використати важкий стан хворого в своїх вигідних цілях, знаючи що такі хворі хапаються за останню соломинку. Мій священицький досвід духовної допомоги онкохворим свідчить про значну допомогу, яку отримують хворі через Таїнства Церкви: Сповідь, Причастя, Соборування, Молебни. Віра також дає надію на зцілення, однак чудо-зцілення – це рідкість, виключення, тому в своїй духовній роботі ми стараємось сформувати правильне відношення пацієнтів до хвороби та необхідності лікування, в поєднанні з духовними засобами. Таїнства Церкви – це ті духовні засоби, які хворого реально наділяють духовною силою та стають місцем зустрічі людини з Богом. І в цьому є значна відмінність між психологом та священиком, так як слово священика підкріплюється силою Таїнств. Як приклад, наведу такий випадок, коли мене позвала лікар-колега до помираючої матері, стан був настільки важким, що казалось вона помре з хвилини на хвилину. Однак, коли посповідав, то вона відкрила очі, причастив – сіла, а після соборування взагалі встала. І це за півтора години такі зміни відбулись, враховуючи що з неділю вона була в прекоматозному стані. Яка ж допомога можлива хосписній службі від Православної Церкви. Перш за все, це духовна! В Св. Письмі є таке місце: «І була людина, кульгава від черева матері його, якого носили і саджали щодня при дверях храму, що називаються Червоними, просити милостині у тих, що входять в храм. Він, побачивши Петра і Іоанна перед входом в храм, просив у них милостині. Але Петро сказав: срібла і золота немає у мене; а що маю, то даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Назорея встань і ходи.»(Діян. 3,1-6.) Тобто, потрібно щоб до важкохворого був позваний священик, щоб людина могла переосмислити своє життя, примиритися з Богом та в Ньому віднайти надію на вічне блаженне життя. Зі своєї сторони, хочу сказати, що при створенні хосписної допомоги, ми можемо організувати співпрацю, щоб кожен призив по духовну допомогу був задоволений. Мій особистий досвід священницького служіння при лікарнях, в тому числі і онкодиспансері, близько 15 років. При нашому храмі свт. Луки Кримського, існує сестринство, яке обходить відділення онкодиспансера та готує хворих до Сповіді та Причастя. Потім, священик приходить в суботу та Причащає. Причому, робимо ми це безкоштовно, з єдиною ціллю допомогти важкохворим. А далі буває, що ми духовно супроводжуємо хворого і в подальшому. Хтось до нас уже ходить в храм, а до когось, невиліковного, ми приходимо і так супроводжуємо його до переходу в вічність. Думаю такий досвід повинен розвиватись і в подальшому. Прот. Володимир Тютенко, настоятель храму святителя Луки Кримського м. Вінниці.